Досвід війни змінив нас. Змінився погляд на себе, на стосунки з оточуючими. Такі зміни бувають дуже швидкими, що змушує нас відчувати тривогу. Тому терпіння, повага, чуйне ставлення до ближнього сприяють загоєнню душевних ран. Не варто очікувати від людини, яка побувала в зоні бойових дій, що вона ділитиметься з вами емоціями чи обговорюватиме пережиті події. 

Військовий, який повернувся з фронту може цього просто не потребувати, може не хотіти обговорювати це саме з вами. Це може відбуватися з різних причин – неготовність узагалі торкатися «болючих тем», небажання вносити війну в мирне життя, а також прагнення захистити вас від того, крізь що він пройшов. Іноді відкритися комусь чужому легше, ніж близьким.

За потреби людина може звернутися до спеціаліста – таке рішення має бути індивідуальним, а не через прохання.

Досить часто побратими стають ближчими для військовослужбовців, ніж родина. Поставтеся до цього з розумінням. Пройдений важкий шлях було розділено з іншими, вони вижили разом, у них є спільний досвід, історії та жарти. Бойовий товариш може стати тим, із ким пов’язане життя, хто розуміє й підтримує, хто здатний розділити переживання та зрозуміти без слів. Часто така взаємна підтримка дає змогу легше адаптуватися  до умов, що змінилися.

Порадійте життю й самі – щоб військовий не відчував, що його можливо непростий стан впливає на інших. Не варто зупиняти своє життя – військові   воюють за те, щоб країна жила. Дивно буде також, якщо робити вигляд, ніби нічого не сталося, й не обговорювати тему війни. Від цього бойові дії не припиняться. Радше робити щось задля перемоги на своєму місці – те, що приносить користь, дає змогу знаходити сенс і адаптуватися до нових умов.

Фрази, які НЕ мають звучати: «Я тебе розумію», «Ох ти ж бідненький!», «Ти мусиш…», «Ти повинен…», «Усе буде гаразд».

Вони не працюють. Ми не знаємо, що саме людина пережила, як вона це зробила, що з нею зараз. Ми не можемо пообіцяти, що в світі зникне зло й стане безпечно жити. 

Найголовніші фрази в цей момент: «Я поруч», «Ти не сам».

І справді – залишатись разом і долати життєві труднощі спільно є надзвичайно цінним під час війни.

Всі переживання та реакції є нормальними в ненормальній ситуації війни. Після переживання травматичних подій людина не повертається швидко до звичайного життя, потрібно дати їй час для відновлення.

Для кожної людини першочерговим є забезпечення її базових потреб. Потурбуйтеся про це - створіть можливість поїсти, виспатися, помитися. Проте бажання нагодувати чимось смачним не має перетворюватися на насильство. Змушувати щось робити - теж не найкраща ідея. Коли людина переживає сильні емоції, організм витрачає багато енергії, а тому потребує тривалішого відновлення. Якщо в людини з’являються нові здорові звички, їх варто підтримати. Це може стати не лише фізичним, а й психологічним ресурсом.

Війна змінила життя всіх нас, але різною мірою. Нове часто сприймається вороже. Тому перед тим, як щось змінювати, спитайте іншого, чи готовий він до цього.