Безперервні дії – це бойові дії, які продовжуються на високому рівні напруженості протягом тривалого часу. Упродовж безперервних дій військові повинні мислити, приймати рішення і діяти швидше, ніж ворог. Цей безперервний цикл денних і нічних дій постійно пов’язаний з впливом бойових чинників. Безперервні бойові дії змушують військових виконувати обов’язки при несприятливих умовах, формують відповідну поведінку, що може призвести до виникнення бойового стресу.

Насправді стрес – це звичний для організму людини стан, викликаний будь-якими неочікуваними впливами (внутрішніми чи зовнішніми) на його функціонування. Більшість таких стресових станів для організму ніякої загрози не становлять і є навіть корисними у якості активаторів. Але якщо такий вплив стає надмірним – тоді й наступає стан, який більшість з нас називає стресом, а правильно було б говорити – “дистрес”, який негативно впливає як на організм, так і на психіку людини.

У бойових умовах, перебування психіки під постійним впливом негативних стресових чинників може перерости у бойову психічну травму з тяжкими наслідками для здоров’я людини. Посттравматичний синдром, має негативні прояви у психіці воїна впродовж всього життя. Наголошуємо, що бойова діяльність військовослужбовців відбувається в особливих і екстремальних умовах. Умови, що висувають підвищені вимоги до військовослужбовця, називаються особливими умовами службової діяльності. До таких умов відносяться:

- робота в унікальних умовах, що пов’язані з небезпекою для життя;

- висока відповідальність за рішення, що приймаються;

- ускладнення виконуваних функцій;

- збільшення темпу діяльності;

 - монотонність роботи в умовах очікування сигналу до екстремальних дій;

 - суміщення різних за цілями дій в одній діяльності ;

- опрацювання великих обсягів і потоків інформації (так зване перевантаження інформацією);

- дефіцит часу на виконання необхідних дій тощо.

Усе це, за певних умов, може зломити психічний опір організму, привести до емоційного зриву. Відомо також, що якщо стресові умови впливають на військовослужбовця тривалий час його перебування у бойовій обстановці, то у нього може виникнути психологічне виснаження. Постійна напруга накопичується на основі страху смерті і інстинкту самозбереження. Почуття страху у бою є природним для будь-якої  людини. Переживання страху є нормальною реакцією людини на чинники, що його викликають.

ОЗНАКИ БОЙОВИХ ПСИХІЧНИХ ТРАВМ І РОЗЛАДІВ

При неможливості організму адаптуватися до психічних стресів і обставин, що виникли під їх впливом, виникають психічні розлади. Основою більшості психічних травм є виснаження психіки військовослужбовців. Звичайний режим бойової діяльності, в результаті цього, стає непосильним. Навантаження, яке раніше легко переносилось воїном вже в перші години викликає почуття втоми. Військовослужбовці стають дратівливими, невгамовними, конфліктними у взаємовідносинах з товаришами і колективом. Звичайна мова оточення здається до неприємності гучною, світло – дуже яскравим, відзначається слабкість процесів.

СПОСОБИ І ЗАСОБИ ПЕРВИННОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Серед методів психологічної реабілітації важлива роль належить психотерапії, яка проводиться за допомогою бесід з військовослужбовцями. Метою таких бесід є заспокоєння людини, показ йому минущого характеру змін, що відбуваються у його стані, орієнтування на вихід з травматичної ситуації, роз’яснення механізмів виникнення психічних розладів і переконання військовослужбовця в реальних можливостях саморегуляції деяких нервових процесів. Психотерапія – це вид лікування, коли основним інструментом впливу на психіку людини є слово, вміле застосування якого дозволяє усунути прояви психічної травми, змінити ставлення військовослужбовця до себе і свого стану. Сутність роз’яснювальної (раціональної) психотерапії полягає в психічному впливі на особистість і її стан, в аргументованому переконанні людини, корекції його хибних уявлень, понять, суджень, які стали причиною його дезадаптації. При появі перших ознак психічного розладу людини, яка перенесла психічний стрес, необхідно насамперед її заспокоїти, вселити впевненість в успішному результаті .

Далі слід формувати (створювати) у нього установку на можливість усунення відхилень в психічному стані і поведінці, у доступній формі пояснити сутність того, що сталося з ним, значення проведених тих чи інших реабілітаційних заходів. У процесі реабілітації доцільно фіксувати увагу військовослужбовця на позитивних змінах в його стані.

Безпосередній психотерапевтичний вплив може здійснюватися за допомогою використання спеціальних методик: навіювання, переконання, що активізує психотерапію. Бесіди можуть проводитися індивідуально або в складі групи військовослужбовців з аналогічними станами, бажано в найбільш спокійній обстановці. В психотерапії дуже важливий оптимальний психологічний контакт, індивідуальний підхід, облік життєвого і бойового досвіду, особливостей особистості і конкретних умов обстановки. Обов’язкова умова – встановлення повного контакту з військовослужбовцем, який отримав бойову психічну травму. Людина повинна отримати можливість детально розповісти про свій стан, відчути, що його слухають, їй співчувають і хочуть допомогти.

Найменший натяк на недовіру до висловленого, скептичне ставлення тут просто неприпустимі. Підриває довіру до проведення бесіди запевнення в тому, що “нічого серйозного не сталося”, що “все буде добре”, “що нічого небезпечного немає і потрібно взяти себе в руки”, “тримайся” тощо. Подібні бездоказові, формальні заяви в подібній ситуації навіть шкідливі. Бо людина відчуває, що в її організмі щось відбувається і відчуває саме неприємні і хворобливі чинники. Оптимальна психологічна обстановка сприяє підвищенню ефективності реабілітаційних заходів. Тут важливо формувати в оточення адекватні уявлення про стан військовослужбовців, які отримали психічні травми. У попередженні психічних зривів і відновленні психічної рівноваги вирішальну роль відіграє вміння самого військовослужбовця налаштовувати свою психіку і управляти своїми станами в різних умовах обстановки. Давно відомо, що виражене емоційне переживання радості або страху змінює пульс, артеріальний тиск, забарвлення шкірного покриву, потовиділення тощо. Слова, мова, уявні образи умовно рефлексивним шляхом чинять на функціональний стан різних органів і систем позитивний або негативний вплив. Здатність людини впливати на самого себе за допомогою слів і відповідних їм уявних образів, називається психічної саморегуляцією. У ній розрізняють два напрямки: по-перше, для корекції функціонального стану військовослужбовців за наявності помірно виражених психоневротичних симптомів (порушення сну, високої тривожності, емоційну напругу, зниження настрою), уникнення апатії та депресії; по-друге, для підвищення рівня функціональних (психорегулюючих) можливостей здорових військовослужбовців в цілях запобігання розвитку явищ перевтоми. Для зменшення надмірної нервово-психічної напруги або зняття залишкових явищ бойового збудження доцільно прослуховувати або відтворювати в розумі словесні формули, супутні розвитку аутогенній релаксації.

Для підняття активності військовослужбовців, коли, наприклад, відзначаються ознаки загальної втоми, можна вдатися до прослуховування або відтворенню в розумі словесних формул стимулюючої дії. Психологічна саморегуляція складається з двох частин: загальної і спеціальної. Загальна частина формує навички аутогенного розслаблення (гальмування) – особливого фазового стану, що дозволяє значно підвищити дієвість активації уявлень і використовуваних самонавіювань. Вона дозволяє: виробити навички управління увагою (зосередження, концентрація, переключення); цілеспрямовано оперувати чуттєвими образами (відчуття тяжкості, тепла тощо); довільно регулювати м’язовий тонус і характер дихання; освоїти навички швидкого аутогенного занурення і виходу з цього стану.

Вправи загальної частини застосовуються для зняття напруги, втоми, відновлення сил, регуляції вегетативних функцій. Спеціальна частина – це комплекс форм самонавіювання, що дозволяють цілеспрямовано регулювати протікання психічних процесів і свого емоційного стану, нормалізувати функції центральної нервової системи. Використання спеціальних формул для корекції функціонального стану носить, як правило, індивідуальний характер. Навчання військовослужбовців прийомам психологічної саморегуляції проводиться за стандартними методиками, методом групових занять та виконання певних вправ. Розглянемо основні методи психологічної саморегуляції: самопереконання і самонавіювання. Самопереконання – це вміння підпорядковувати свої особисті мотиви вимогам і інтересам обов’язку (“Я повинен”; “Я можу”; “Я вмію”; “Я витримаю”; “Мені це під силу” тощо). Самонавіювання – це здатність навіювання якихось думок, бажань, образів, відчуттів, станів самому собі (“Я спокійний”; “Мені зручно і добре”; “Відчуваю себе бадьоро”; “Я зосереджений і зібраний”; “Я бадьорий і впевнений” тощо). До інших методів психічної саморегуляції, що дозволяє коригувати психічний стан, належать: самовиховання, самоконтроль, самонаказ, десенсибілізація, відволікання.

Ефективність психологічної реабілітації визначається своєчасністю, послідовністю реабілітаційних заходів.